"Україна – не "окраїна" Росії, а давня держава!" – історик спростував найпопулярніший міф.

Російська пропаганда протягом століть намагалася нав'язати світу ідею, що назва "Україна" походить від слова "окраїна", натякаючи на її нібито вторинність і залежність від Росії. Але чи відповідає це історичній правді?

Український історик Олександр Алферов спростовує цей небезпечний наратив, спираючись на історичні факти та документи. Він доводить, що Україна – це не "околиці", а самостійна держава з власною багатовіковою історією.

Небезпечний міф, що проникає в усі сфери

За словами Алферова, цей міф настільки глибоко вкоренився в російському свідомості, що став частиною їх розуміння України. Він проник навіть в міжнародну політику. Згадаємо візит президента США Джорджа Буша-старшого до Києва в 1991 році, де він закликав українців залишитися в складі СРСР, мотивуючи це тим, що Україна — "окраїна".

Лінгвістичні маніпуляції та історичні факти

Алферов зазначає, що значення слів можуть змінюватися на різних мовах. Росіяни намагаються прив'язати український термін "Україна" до значення "окраїна", однак це маніпуляція. Він закликає критично ставитися до інформації з Вікіпедії, оскільки українська версія статті про походження назви "Україна" часто є перекладом з російської, де просувається вигідна Кремлю інтерпретація. Перше згадування терміна "Україна" датується 1187 роком, коли в літопису згадується смерть переяславського князя Володимира Глібовича, за яким "вся Україна плакала". Історик зазначає, що літопис писався не відразу після події, тому, можливо, термін використовувався і раніше. Важливо, що літописець вживав саме слово "Україна", а не "Русь" чи "Переяславщина".

Україна – не "марка", а самостійна земля

Російські історики намагаються порівняти термін "Україна" з європейським поняттям "марка" – прикордонна територія. Алферов відкидає цю аналогію. На відміну від "марки", "Україна" використовувалася для позначення конкретної території, а не просто прикордонної зони.

Московські джерела спростовують міф про "окраїну"

Алферов звертається до московських джерел, щоб продемонструвати абсурдність міфу про "окраїну". В царських документах XVII століття термін "Україна" використовувався для позначення різних держав, наприклад "Литовська Україна" або "Польська Україна". Це свідчить про те, що в Московії "Україна" сприймалася як окрема територія, а не просто "околиці".

Петро I у своїх зверненнях до українського населення називав Малоросійський край (тобто Україну) "Україною", що свідчить про ототожнення цих понять. Єлизавета Петрівна, дружина брата гетьмана, писала про відновлення гетьманства в Україні, що говорить про те, що Україна сприймалася як окрема політична одиниця зі своїми інститутами.

Міф про "окраїну" – це інструмент російської пропаганди, спрямований на приниження української ідентичності та заперечення її історичної самостійності. Історичні джерела та лінгвістичний аналіз переконливо доводять, що Україна – це давня держава з власною історією та культурою, а не просто околиці Росії.

Раніше "Телеграф" розповідав, що в давнину Київ мав друге і навіть третє назву. Ключовим документом, що розкриває цю таємницю, є трактат візантійського імператора Костянтина Багрянородного.