В Україні очікують ще дві хвилі міграції: економіст про проблеми ВПО, виїзд чоловіків та національну ідентичність.

Де жити, як прогодувати родину, де знайти роботу – питання, які щодня турбують мільйони українців, що втратили дім через війну.

Одні намагаються закріпитися в нових містах, інші шукають можливість виїхати далі, вже за кордон. А деякі навіть повертаються в окупацію, бо там у них "принаймні є дах над головою".

Чому держава насправді не зможе забезпечити житлом усіх ВПЛ і що вона повинна пропонувати? Чи можливо утримати українців після війни без жорстких обмежень? Чи вдасться повернути в українську економіку мільярди заощаджень, які українці вивезли за кордон?

Про це в другій частині інтерв'ю "Телеграф" говорив з доктором економічних наук та спеціалістом з міграційної політики та фінансових програм для мігрантів і діаспори Андрієм Гайдуцьким.

Першу частину інтерв'ю читайте на сайті: "За кордоном з'явилася ще одна українська економіка": чому все менше українців хочуть повертатися і що з цим робити

"Якщо допомагати тільки переселенцям, це витрати. Якщо підтримати бізнес – це нові робочі місця"

— Окрім активних процесів міграції за кордон, у нас є ще й внутрішня міграція. П'ять мільйонів внутрішніх переселенців – це майже як населення Норвегії. Чи є у нас шанс перетворити цю гуманітарну катастрофу на можливість розвитку країни? Як це зробити?

— Згадуючи початок нашого інтерв'ю — у багатьох країнах світу, зокрема в Азії, періодично відбуваються катастрофи, як військові, так і природно-кліматичні. Це призводить до переміщення мільйонів людей, зростання безробіття.

Якщо люди на новому місці не знаходять роботу, уряди готують таких безробітних до роботи за кордоном. Це дозволить державі вирішити дві проблеми. По-перше, в країні зменшиться кількість безробітних, а також державні витрати на їх утримання. По-друге, людина, що працює за кордоном, почне перераховувати частину своїх доходів на батьківщину. По-третє, і це паралельно, владі потрібно працювати над полегшенням умов ведення бізнесу в країні, це дозволить створити нові робочі місця і швидше знайти роботу для переселенців.

Якщо ж працювати тільки з переселенцем, це означає лише витрати на його утримання, а коли і де він знайде роботу — невідомо. Ми це бачимо в Німеччині – там більше ста тисяч українців роками ходять в джобцентри, але не поспішають приймати пропозицію про роботу, бо їм вистачає допомог по безробіттю.

Отже, перше — допомогти українцю, який не може знайти роботу вдома, знайти її за кордоном. Друге – працювати з українським бізнесом, щоб він створював більше робочих місць.

"Чому переселенці не можуть знайти роботу? Тому що ми шукаємо не там"

— Ми бачимо, що багато хто відмовляється покидати прифронтові території навіть під загрозою життя. Які механізми мотивації – не примусу, а саме мотивації – могли б спонукати людей до евакуації?

— Потрібно використовувати різні інструменти в допомозі їм знайти роботу. Адже по всій території країни незакриті сотні тисяч вакансій.

Поки я йшов до вас, побачив оголошення від супермаркету NOVUS, який вже надає гуртожитки, оскільки не може знайти працівників з Києва, тому вони готові надавати житло приїжджим з інших регіонів. Чи знають люди на прифронтових територіях, що можна знайти роботу з гуртожитком? Можливо, вони не знають, і цим потрібно займатися.

А друге, дійсно, на жаль, особливо для літніх людей, які жили в селах усе життя і мають великий досвід роботи на землі, дуже важко змінити місце проживання і звички. Для цього потрібно лише час.

— Є ще одна сторона – повертаючі в окупацію українці. Це не масово (хоча цифри озвучуються різні), однак такі випадки є. Що це говорить про нашу державну політику щодо ВПЛ? Де ми допустили критичні помилки?

— На жаль, це говорить не про нашу політику, а про політику агресора. Він затуманює очі, пропонуючи українцям більш високі зарплати на окупованих територіях, нібито під приводом відновлення цих територій.

В першу чергу це видно в Маріуполі. Але чим усе це закінчиться? На жаль, ми бачимо, що суспільство в Росії стало агресивним, зомбованим і неадекватним сучасним світовим реаліям. Тому я б сказав, що це дуже небезпечно повертатися на окуповані території. Але міграція — це питання економіки: якщо агресор пропонує більший дохід, ніж людина може отримати на Батьківщині, а у них ще є власне житло, то вони готові туди поїхати.

Тут ми стикаємося з проблемою низьких доходів, обмежених державних або місцевих бюджетів, неможливістю платити більш високі зарплати, пенсії або соціальні допомоги. Тому єдине, що можна зробити – це працювати з бізнесом, щоб він зміг запропонувати роботу таким людям.

— Що робити з тими, кому просто нікуди повертатися? Люди з Северодонецька, Бахмута – як забезпечити їм гідні умови і як утриматися від еміграції?

— Є два шляхи. Перший – це робота влади з роботодавцями. Щоб роботодавець прийняв людину на роботу, виплачував їй зарплату, що відкриває шлях до оренди житла та життєдіяльності на новій території. Другий шлях — пошук більш кваліфікованої та високооплачуваної роботи для українця за кордоном, якщо він не може знайти роботу в Україні.

Все це робиться для того, щоб людина стала більш щасливою і впевненим у собі. Так звані розмови про те, що потрібно надавати житло ВПЛ, не працюють. Ось ви сказали, що в Україні близько 5 мільйонів ВПЛ. За три роки війни житло отримали близько 50 тисяч осіб. Тобто, щоб забезпечити всіх своїм житлом, знадобиться 300 років. Чи має сенс така розмова? На жаль, ні. Взагалі, у світі тренд до переходу від власного до орендованого житла, оскільки життя стає дуже динамічним і рівень мобільності населення суттєво зріс.

Я впевнений, що розмова про ВПЛ повинна зводитися до сприяння їх більш швид