Чи немає іншого виходу? Чому не варто боятися мігрантів з Азії та Африки і як уникнути повторення чужих помилок.

Поки сотні тисяч українців захищають країну на полі бою, підприємства стикаються з гострою нестачею робочих рук. Частина бізнесу робить ставку на технологічні рішення, прагнучи максимально замінити ручну працю автоматизованими системами. Інші ж роблять перші кроки до залучення трудових мігрантів з бідних країн.

Чи справді в українських колективах з'являться колеги з Азії та Африки, чи вплине це на рівень зарплат? І чому залучення таких працівників може бути вигідним рішенням не лише для ринку праці, а навіть для фронту?

Про це "Телеграф" запитав доктора економічних наук, спеціаліста з міграційної політики та фінансових програм для мігрантів і діаспори Андрія Гайдуцького.

"Іншого виходу немає"

Дочірнє підприємство "Ламелла" з Тячева в Закарпатті стало одним з перших, хто відкрито заявив про плани закрити свої вакансії іноземцями. Компанія, що виробляє меблі, вже веде переговори з МЗС щодо працевлаштування 160 робітників з Бангладеш. Для їх розміщення вже придбана і переобладнана готель.

Комерційний директор підприємства Ярослав Щербан визнано : українці неохоче йдуть працювати, оскільки для цього потрібно ставати на облік в ТЦК. Компанія надає бронь, однак це можна зробити лише для 50% чоловіків. Деякі працівники вже мобілізовані і служать. Серед них є поранені, які пройшли демобілізацію.

Якусь частину робіт виконують жінки, але фізично складні завдання, наприклад, установка кришки столу на обробний станок, їм не під силу.

В пошуках витривалих працівників підприємство звернулося до міжнародного рекрутингового агентства і вирішило відкрити двері для робітників з Південної Азії.

Це, однак, далеко не перший і точно не останній випадок для України. Це скоріше початок нового тренда на ринку праці. Водночас, цифра в 8 мільйонів економічно неактивних громадян, якою часто оперують, коли говорять про невикористаний внутрішній потенціал, є досить умовною статистикою.

Як говорить "Телеграфу" спеціаліст з міграційної політики та фінансових програм для мігрантів і діаспори Андрій Гайдуцький, це пострадянський термін, від якого слід відходити.

— Оскільки є чимало осіб, які не працюють через наявність заощаджень або інших обставин. Наприклад, до цієї категорії потрапляють вагітні жінки, ув'язнені, люди з тяжкими захворюваннями, — говорить він.

За його словами, досвід розвинених країн показує, що навіть якщо створити мільйон вакансій на сто тисяч осіб, всі вакансії зайняті не будуть.

Очевидно, інше — українські компанії в умовах затяжної війни стикаються з нестачею кадрів. Нашому бізнесу зараз не вистачає 3 млн. працівників, це 32% персоналу. І запросити робітників з інших країн, які без вагань погодяться працювати за українські зарплати, може бути благословенням.

Крім того, така модель, незважаючи на всі труднощі, може бути економічно вигідною.

— Зазвичай бізнес не наймає працівників самостійно; він використовує рекрутерів. Рекрутерам платять за послуги, які коштують від однієї до трьох місячних зарплат в залежності від категорії працівника. Далі бізнес платить заробітну плату — умовно кажучи, українську або на 20-30% нижчу української, — ділиться Андрій Гайдуцький.

Хоча підприємства вкладають кошти на старті, наприклад, на розміщення такої вибірки людей, вони отримують довгострокові переваги.

Важливо уникнути помилок США

Як зазначає Гайдуцький, всі розвинені країни мають високу частку мігрантів у своїй структурі населення і ще більшу частку мігрантів у робочій силі.

Отже, якщо Україна прагне стати розвинутою країною, ми повинні пройти цей шлях.

По-друге, досвід таких розвинених країн, як Об'єднані Арабські Емірати, Катар, Бахрейн, Люксембург, Норвегія та Фінляндія, показує, що мігранти можуть бути безпечними для країни або регіону тільки при правильному управлінні цією безпекою.

— Як ми бачимо на прикладі Сполучених Штатів, Дональд Трамп переміг частково завдяки антиміграційній риториці. Це пов'язано з тим, що у США були занадто ліберальні умови для залучення іноземців і їх нелегального перебування в країні. Як наслідок, ці люди роками залишалися там і стали створювати небезпеку для суспільства, — говорить він.

За його словами, у США найбільша кількість мігрантів у світі, з них значна частка нелегальних мігрантів — більше 25%. Одного часу там було 13 мільйонів нелегалів, а зараз близько 10-11 мільйонів.

Перше, на що слід звернути увагу, це безпека. Кращі практики в цьому аспекті демонструють Арабські Емірати і Катар, де роботодавці несуть відповідальність за залучення працівників з-за кордону.

Українці також повинні нести відповідальність за запрошених працівників. Відповідно, повинна бути встановлена система штрафів за недотримання правил. Крім того, відповідальність самих мігрантів повинна бути чітко визначена, відзначає Гайдуцький.

— Неадекватна поведінка іноземців у чужій країні, їхнє ставлення до місцевого населення і роботодавців повинно каратися двома способами: через систему штрафів і систему депортації, — вважає експерт.

Бажано, щоб система депортації була максимально швидкою, як це реалізовано в Об'єднаних Арабських Еміратах. Наприклад, у Дубаї існує окремий термінал в аеропорту для депортації. Щодня можуть депортувати до трьохсот осіб [цифра залежить від часу року та економічного циклу].

Після депортації особа може повернутися в країну, сплативши штраф, але це залежить від серйозності правопорушення.

Крім того, за словами Андрія Гайдуцького, місцеве населення також повинно нести відповідальність за неадекватне ставлення до іноземців, які приїхали працювати або відпочивати.

— Не повинно бути жодних