37 днів блокадного життя у Чернігові. «Опір українців на Чернігівщині зламав усі плани ворога» – УІНП
ЧЕРНІГІВ – Офіційною датою деблокади міста Чернігова вважається 2 квітня 2022 року. Впродовж наступних кількох днів були звільнені від окупації найближчі до обласного центру села. А вже 6 квітня Сили оборони України відновили контроль над державним кордоном у межах цього північного регіону. За час блокади, як розповідають очевидці, російські війська постійно обстрілювали Чернігів, у місті фактично щодня гинули цивільні. За офіційними даними, були зруйновані об’єкти критичної інфраструктури, медичні заклади, школи, дитячі садочки, житлові будинки.
37 днів у блокаді прожили жителі Чернігова на початку 2022 року. Із 24 лютого і до перших днів квітня обласний центр потерпав від щоденних обстрілів.
За словами військових, які обороняли місто, обласний центр обстрілювали з артилерії різних калібрів, «крили» ракетами і мінометами, скидали авіабомби – російські війська застосовували практично все наявне у них ракетно-артилерійське озброєння.
Вже на початку березня російська армія з трьох боків фактично оточила обласний центр. Ледь не щоночі російські пілоти скидали з літаків на житлові квартали Чернігова авіабомби, розповідають місцеві жителі з різних районів обласного центру. Було чимало втрат: гинули люди, руйнувалися будинки.
Початок великої війни
За інформацією Українського інституту національної пам’яті (УІНП), першими на Чернігівщині російські військові обстріляли село Дніпровське на кордоні з Білоруссю, прикордонні пункти «Нові Яриловичі», «Грем’яч», «Сеньківка» та аеродром у Ніжині. Окупанти заходили в регіон як з боку Росії, так і з Білорусі. В першій половині дня 24 лютого вони вже були у прикордонних містах – Семенівці, Городні, Седневі, Новгороді-Сіверському.
Як потім пояснювали військові експерти, в українських захисників не було достатньо сил, щоб зупинити російські війська ще на кордоні, оборону зосередили саме навколо Чернігова.
«У російських планах блискавичного захоплення Києва наприкінці лютого 2022 року Чернігівщині та її обласному центру відводилася роль «північних воріт». Цим напрямком сухопутні війська РФ мали швидко просунутися на допомогу основним російським силам до столиці України. Основною логістичною артерією мав стати автошлях Нові Яриловичі – Чернігів – Київ. Сам Чернігів мав відігравати роль логістичного центру, звідки залізницею та автошляхами через річку Десну переправлялися б засоби ведення війни. Опір українців на Чернігівщині – і військових, і місцевих жителів – зламав усі плани ворога», – йдеться в матеріалі на офіційному сайті Українського інституту національної пам’яті.
Російські війська підійшли фактично впритул до Чернігова в перший день повномасштабного вторгнення. Жителі сіл навколо Чернігова бачили військову техніку противника.
У цей час місто вже почало активно готуватися до можливих атак та заходів російських диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ), розповідають місцеві. В усіх районах обласного центру з’явилися блокпости. Тисячі людей вступали до місцевої тероборони. Чернігів готувався до вуличних боїв. Хто не мав можливості взяти зброю до рук – допомагали волонтерам, робили «коктейлі Молотова» у себе на подвір’ях.
Цивільне населення 300-тисячного міста, наскільки це було можливо, готувалося до ймовірної блокади – люди заправляли автівки, робили запаси харчів та води.
24 і 25 лютого біля автомобільних заправок та магазинів міста спостерігалися довжелезні черги. Тоді ще можна було купити бензин та продукти. Чернігівці змітали з полиць супермаркетів все – від дешевих круп та макаронів до дорогих консервів та м’ясних виробів, розповідають працівники місцевих магазинів.
Вже через кілька днів більшість торговельних закладів в місті закрилися. Періодично між обстрілами продовжували працювати лише деякі супермаркети та невеликі крамнички.
Щоб потрапити в магазин, потрібно було спочатку відстояти кількагодинну чергу. Люди стояли під час тривог та навіть під час обстрілів. Бо піти з черги, розповідають, означало втратити місце.
«Мені потрібно було купити дитячу суміш для своєї дворічної донечки, – згадує перші дні вторгнення чернігівець Олександр. – Ми мали вдома трохи запасів, але надовго їх би не вистачило. Тому я стояв у черзі до магазину, де можна було те дитяче харчування придбати, навіть під час сигналу тривоги, навіть коли чув, що десь гупає зовсім поряд».
Та навіть потрапивши до магазину, можна було побачити тільки порожні полиці. В чергах до супермаркетів стояли по кілька сотень людей, розповідають очевидці.
«Ті, що забігали першими, хапали усе підряд, – згадує продавчиня одного з місцевих магазинів Тетяна. – У нас невелика торговельна зала. Я бачила, як люди накидали собі в кошики товар, навіть не дивлячись на ціну. Потім біля кас вже перебирали, дивились, що набрали. Дещо відносили на місце. Але у нас вже на третій день, 26-го числа, мало що залишилося. Повиносили зі складу все, що було. Людей в магазин пускали по кілька десятків. Бо якби всіх одразу запустили, вони б нам розтрощили все. Тим, що заходили до магазину в третій чи четвертій сотні, вже майже нічого не лишалося».
Чернігівщину обороняли 1-ша танкова та 58-а мотопіхотна бригади, окремі частини ОК «Північ», Нацгвардії, прикордонники, поліція, КОРД та Сили Територіальної оборони
УІНП
«Коли я 27 лютого все ж таки потрапив до магазину, одразу побіг до відділу, де стояло дитяче харчування. Але там майже нічого вже не було. Дівчина-продавець сказала, що дитячі суміші розгрібали всі підряд – і дорослі, і пенсіонери. Казали, що то калорійна, гарна штука і її легко готувати. Тобто брали навіть не для дітей, а для себе, щоб бува вони не зголодніли», – розповідає Олександр.
Ті, у кого були власні автівки, намагались виїхати з міста. В перші дні це ще було можливо, розповідають чернігівці. З міста їхали цілі колони цивільного автотранспорту. Одні прямували в найближчі села та міста до родичів і друзів. Люди сподівалися, що маленькі населені пункти не зацікавлять росіян. Ще частина чернігівців одразу їхала в напрямку західних областей.
Але, за офіційними даними місцевої влади, більшість населення все ж лишалася в Чернігові. Люди вважали, що велике місто більш захищене.
«Загалом Чернігівщину обороняли 1-ша танкова та 58-а мотопіхотна бригади, окремі частини ОК «Північ», Нацгвардії, прикордонники, поліція, КОРД та Сили Територіальної оборони», – йдеться на сайті Українського інституту національної пам’яті.
Я лишалася в місті з сестрою та її дітьми навіть попри те, що все «літало» і було дуже небезпечно
Оксана Трухан
«Поки я була в Чернігові, у мене було враження, що я захищена, – згадує чернігівка Оксана Трухан. – Я не знаю чому у мене було таке переконання. Я думала, що як тільки я хоч трохи виїду за місто – у мене не буде ніякого захисту. Взагалі ніякого. Чомусь я була переконана, що ми просто загинемо в дорозі, ми нікуди не доїдемо. Я лишалася в місті з сестрою та її дітьми навіть попри те, що все «літало» і було дуже небезпечно».
В перші тижні повномасштабного вторгнення місто ще намагалося жити в майже звичному режимі. Комунальники вивозили сміття. Працювали медичні заклади. Про це розповідають чернігівці, які на час облоги лишались в місті.
А ось школи та садочки зачинилися з 24 лютого. Діти лишались вдома. А точніше – «під будинками». Починаючи з другого тижня люди більшу частину доби проводили в підвалах та різних укриттях.
Обстріли з перших днів
Обстріли міста почались фактично з першого дня вторгнення. Якщо 24 лютого мешканці чули віддалені звуки вибухів поблизу Чернігова, то вже наступного дня почало «прилітати» і в житлові райони обласного центру, розповідають місцеві мешканці.
25 лютого російські війська бстріляли критичну інфраструктуру. Влучили у водонасосну станцію одного з районів Чернігова, пошкодили електромережі, міську котельню. Про це йшлося в повідомленні від місцевого водоканалу.
А у другій половині дня через обстріли згоріла двоповерхова будівля обласного управління СБУ, повідомила ДСНС України.
13 тисяч справ репресованих у радянські часи людей, а також чимало інших важливих документів згоріли під час пожежі.
Від обстрілів на другий день повномасштабного вторгнення потерпали й інші населені пункти області. Російські війська обстріляли корпуси психоневрологічної лікарні в селі Халявин. Люди тоді не постраждали. Пацієнти з лікарями перебували в укритті. Про це розповіли кореспонденти «Суспільного».
А вже 26 лютого російські війська почали обстрілювати житлові квартали Чернігова. Пошкодили десятки багатоповерхівок, повідомили чернігівські журналісти.
Влучили в автозаправку, котельню, дитячій садочок та обласну лікарню.
27 лютого російська ракета поцілила в історичну пам’ятку в самому центрі Чернігова. Був зруйнований Чернігівський обласний молодіжний центр, повідомили місцеві ЗМІ.
Очевидці також розповідали, що снарядами були пошкоджені дитяча стоматологічна поліклініка та бібліотека імені М. Коцюбинського.
Всі ці будівлі розташовані в історичному центрі Чернігова. Поряд – лише житлові будинки та адміністративні будівлі.
З кожним днем обстріли росіян ставали все більш тривалими. Про це свідчить офіційна інформація від рятувальників та правоохоронців. Щодня почали надходити повідомлення про руйнування та загиблих.
В останню добу лютого під Черніговом вночі обстріляли зі «Смерчів» та «Градів» приміські села.
«За даними оперативного командування «Північ», російська армія використала касетні боєприпаси. Постраждали десятки будинків, деякі – зруйновані повністю. Під час обстрілу загинуло троє поліцейських, 16 поранені. Наявна інформація про гибель 14 цивільних осіб», – йдеться в повідомленні на сайті Української Гельсінської спілки.
У той же день був повністю знищений гіпермаркет «Епіцентр», розташований на околиці міста. Пожежу та чорний дим бачили мешканці з різних районів міста.
3 березня стався найбільший на той момент обстріл Чернігова. Загинули десятки мирних мешканців, інформувала Українська Гельсінська спілка.
«Відбувся обстріл житлових будинків на вул. Чорновола в Чернігові. За твердженням очевидців, літак спочатку розвернувся, а потім випустив дві ракети в будинки і скинув три бомби. Вирви від них добре видно на відео. 47 загиблих (38 чоловіків і 9 жінок), 18 травмованих внаслідок цього обстрілу», – зазначено в повідомленні.
У той же день російська авіація знищила і дві чернігівські школи, повідомили представники міської ради Чернігова.
За інформацією ДСНС, авіабомба впала на дах корпусу однієї зі шкіл, стався обвал. Ударною хвилею вибило вікна. Приміщення зазнало величезних руйнувань. Тоді загинуло одразу дев’ятеро людей.
Нічний жах чернігівців
Російська авіація з початку березня 2022 року стала найбільшим страхом для багатьох місцевих мешканців. Літаки з бомбами фактично щоночі літали над містом, розповідають чернігівці.
Особливо мене жахали моменти, коли люди заживо згорали. Це був просто жах!
Оксана Трухан
«Цей літак – то був справжній нічний жах для всіх! – розповідає про події початку березня чернігівка Оксана Трухан. – Я дуже боялася авіабомби. Він же коли прилітав, той літак, вона завжди була – бомба. Ми чули цей звук «Гуп!». Ти чуєш як земля віддає цей звук тобі, і він прямо в тобі! І я розуміла, що це чиясь страшна смерть. Особливо мене жахали ці моменти, коли люди заживо згорали. Це був просто жах!»
Саме авіабомби наробили багато лиха в Чернігові. Про це говорять офіційні джерела.
«Російські війська застосовують проти Чернігова потужну зброю невибіркової дії – некеровані авіабомби ФАБ-500. Зазвичай така зброя застосовується проти військово-промислових об’єктів та фортифікаційних споруд. А у Чернігові – проти житлових кварталів. Три такі бомби, що не розірвалися, були знайдені на місці падіння російського винищувача-бомбардувальника Су-34, який збили біля Чернігові бійці ППО», – йдеться в повідомленні на офіційній сторінці у фейсбуці Чернігівської ОДА.
11 березня росіяни скинули авіабомби на найбільший стадіон Чернігівської області. Результат – зруйновані трибуни, понівечене футбольне поле. На місці падіння бомб утворилися кількаметрові вирви. Цим авіаударом був також знищений музей українських старожитностей Василя Тарновського, розташований поряд зі стадіоном. Тоді загинули восьмеро людей.
12 березня російські пілоти скинули авіабомби на готель в центрі Чернігова із символічною назвою «Україна». Результат – зруйнований дах та два верхні поверхи повністю, на стінах величезні тріщини, розбиті вікна, повідомляли у ДСНС України.
Російські військові продовжували руйнувати авіабомбами і житлові будинки в місті, багатоповерхівки, розповідають місцеві мешканці. Під завалами щодня гинули цивільні.
Але найбільшої шкоди місту російська авіація завдала 23 березня. Як повідомили офіційні джерела, тоді росіяни скинули кілька авіабомб на автомобільний міст через річку Десна. Місто опинилося в повній блокаді. Міст був єдиним шляхом з Чернігова, яким ще можна було виїхати. Саме цим шляхом евакуювали цивільних, завозили гуманітарну допомогу.
«Кільце» навколо міста з кожним днем березня все більше стискалося, розповідали військові. Коли ж російські війська зруйнували міст – коло замкнулося. Вибратися з Чернігова можна було хіба що вплав через річку.
Виїжджати чи не виїжджати?
Ще до того як російська армія підірвала єдиний виїзд з міста, мешканці на свій страх та ризик виїжджали з міста на власному автотранспорті. Хоча влада регулярно попереджала про великий ризик таких виїздів, люди намагалися покинути місто, яке день за днем руйнували російські війська. Щастило не всім.
«На київській трасі поблизу с. Количівка в Чернігівській області автомобіль, у якому перебувало троє дорослих і троє дітей, підірвався на міні. Усі дорослі загинули на місці, дітей з пораненнями різної тяжкості доправлено до лікувальних закладів. Очевидці повідомили, що міни на дорозі були замасковані соломою та сміттям», – йдеться в повідомленні Української Гельсінської спілки.
«Дорогою на гемодіаліз із с. Кувечичі до Чернігова на автомобільній трасі М-01 у районі села Новий Білоус автівку 75-річного місцевого жителя з «Урагану» обстріляли російські війська. Чоловік згорів у машині. Разом із ним була його дружина, вона врятувалася», – йдеться в повідомленні кореспондентів «Суспільного».
«При спробі виїхати з м. Чернігова біля с. Количівка окупанти обстріляли цивільне авто, в результаті – двоє загиблих і двоє поранених», – розповідають в Українській Гельсінській спілці.
«9 березня. Близько 23:30. Біля Чернігова окупанти обстріляли цивільне населення, є загиблі й поранені. Російські військові відкрили вогонь по людях, які пішим маршрутом йшли з обласного центру. Загинули жителі Мени, Корюківки, Сновська та Новгорода-Сіверського. Є інформація про чотирьох загиблих і чотирьох поранених», – йдеться в інформації на офіційному сайті Української Гельсінської спілки.
Черга за хлібом
Одна з наймасовіших трагедій Чернігова часів блокади міста – розстріл черги за хлібом 16 березня.
«Близько 10:00. Був здійснений обстріл цивільних людей, які стояли у черзі за хлібом біля магазину «Союз» по вул. Доценка. Загинуло 14 людей. Як зазначили в ОК «Північ», окупанти стріляли з важкої артилерії. Найімовірніше, з «Градів», – йдеться в повідомленні на сайті Української Гельсинської спілки.
Цей злочин росіян проти мирного населення був зафіксований завдяки роботі Чернігівської журналістки Аліни Клименко.
«Обстріли в середині березня були щодня, мій район сильно обстрілювали, це околиця міста, розповідає Аліна Клименко. – Звʼязку в місті тоді вже не було, і, можливо я би не зреагувала на ці вибухи тоді. Ось тільки мій батько в той день пішов із самого ранку за хлібом. Хтось із сусідів передав інформацію, що начебто під магазин «Союз» має підʼїхати машина з хлібокомбінату. Тоді свіжого хлібу ми не їли вже днів 3-4. Повернувся батько розгубленим. Питаю: «А де хліб?». Відповідає: «Немає, там тільки що людей багато загинуло». Він показав шматок теплого уламку в долоні. Я зрозуміла – це шанс зафіксувати страшну реальність нападів росіян на цивільне населення. Мій телефон вже сідав, я взяла ще мамин, попросила брата піти зі мною на випадок, якщо раптом будуть ще обстріли і мене поранить. Ми буквально побігли на місце, я почала знімати прямо з-за повороту, побачила з десяток тіл біля магазину, переважно це були люди старшого віку. Когось в цей момент грузили у приватні автівки, щоб відвезти до лікарні. Навіть «швидкі» ще не встигли на той момент доїхати. Я встигла зробити тільки чотири кадри, як на мене налетіли люди і тероборона, хлопець погрожував прострелити мені телефон, мені не дали продовжити зйомку. Тоді до тих, хто знімає на телефони, ставилися як до навідників. А в мене не було ні бронежилета, ні шолома із написом преса. Але навіть ці кілька кадрів потім стали доказом воєнного злочину росіян. А цей уламок, що батько приніс, ми досі зберігаємо».
А вже 17 березня росіяни розстріляли ще одну чергу мирних мешканців. Цього разу люди стояли за водою. Тоді загинуло четверо людей. Серед загиблих – громадянин США. Про це повідомили журналісти «Суспільного».
Нема спокою ні мертвим, ні живим
За повідомлення Чернігівської влади, 13 березня росіяни обстріляли найбільше кладовище міста – «Яцево». Під час обстрілів загорівся храм святителя Феодосія Чернігівського, який розташований біля кладовища. В той момент всередині храму було понад 20 людей. Тоді на диво ніхто не загинув.
Але саме кладовище було потенційно небезпечною територією через постійні обстріли. Окопи росіян були в лісі на околицях кладовища, пояснювали оборонці Чернігова. Під час блокади Чернігова ховати там померлих місцева влада заборонила.
Натомість для поховань виділили ділянку в місцевому парку «Ялівщина». Там ховали і загиблих військових, і цивільних.
За словами начальника КП «Спецкомбінат комунально-побутового обслуговування» Володимира Куліша, за період блокади на закритому кладовищі в парку «Ялівщина» поховали 1188 людей. Про це він сказав в інтерв’ю чернігівському виданню «0462.ua».
Куліш розповів, що тоді як цивільних, так і військових ховали у траншеях, які виривали екскаватором. Загиблих у дерев’яних трунах складали в ряд. Відстань між трунами була 70 сантиметрів. Біля кожної труни ставили табличку з іменем загиблого.
Поряд з військовими та загиблими під час обстрілів ховали і чернігівців, які померли своєю смертю.
«У нас в під’їзді померла бабуся, – розповідає чернігівка Олена. – Їй якраз перед вторгненням зробили операцію на жовчному міхурі. Їй потрібен був спокій і спеціальний догляд, бажано в лікарні. Натомість вона лежала кілька днів на протязі в холодному, сирому підвалі. За кілька днів її не стало. Так ось, дочка добу чекала службу, щоб відвезти тіло матері на поховання. Мобільного зв’язку тоді вже майже не було. Та й куди дзвонити, коли тут обстріли кожну хвилину? Хто приїде? Тоді їй порадили підійти до хлопців на найближчому блокпосту і через них якось сконтактувати з тими, хто допомагав вивозити померлих. Вона так і зробила. Тіло бабусі вивезли. Але то було складно тоді – поховати померлу».
Як вижити в пеклі?
Попри цілодобові обстріли мешканці Чернігова під час блокади потерпали ще й від нестачі води, відсутності опалення, газу та електроенергії. Про це чернігівці розповідали в соціальних мережах під час облоги міста.
«Води в квартирах не було вже на другий тиждень після початку [масштабного] вторгнення, – згадує чернігівка Ірина. – Ми набирали воду в приватному секторі, там, де ще були колонки у людей на подвір’ях. Вони пускали до себе всіх, хто приїжджав. Там були великі черги, звичайно, але ми стояли. Набирали воду, щоб пити. А ще ж потрібна була технічна вода. По неї ми ходили на Десну. Ми брали відра і разом з сусідами ходили до річки набирати воду. Йшли повз зруйновані будинки, з яких ще йшов дим після обстрілів. Було дуже моторошно на це дивиться».
Через відсутність електроенергії псувалися запаси харчів у холодильниках, розповідають чернігівці.
Ніде було зарядити телефони. В деякі райони волонтери привозили генератори, місцеві мешканці шикувалися в чергу, щоб зарядити гаджети.
Ще одним викликом стали туалети. Місцевий водоканал звертався до людей з проханням не користуватися санвузлами в багатоповерхівках. Через відсутність води нечистоти забивали труби будинків та каналізацію під ними. Громадянам радили облаштовувати звичайні дерев’яні туалети прямо на вулицях міста, у дворах будинків. В цей період в житлових районах Чернігова з’явилося чимало таких дерев’яних конструкцій. В деяких вони стоять ще досі.
Так само на вулицях людям доводилося і готувати їжу, розповідають чернігівці, які всю блокаду провели в місті. Після того, як в квартирах зник газ та електрика, єдиним способом приготування їжі стало вогнище. Мешканці розводили багаття прямо перед під’їздами, по черзі варили те, що можна було приготувати в таких умовах. Здебільшого це були каші та макарони, якщо пощастить – супи.
Страшні цифри
Активні бойові дії на Чернігівщині тривали з 24 лютого до початку квітня 2022 року. Дві третини області понад місяць були під окупацією. Про це йдеться в повідомленні на сайті Чернігівської ОВА.
«Загалом в області пошкоджено та зруйновано понад 13,5 тисяч об’єктів, з них понад 11,3 тисячі – житло. Ще понад 300 – об’єкти соціальної інфраструктури (заклади освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, культури та спорту), понад 1500 – об’єкти життєзабезпечення (зокрема сфери електро-, газо-, водопостачання) та понад 300 інших цивільних об’єктів», – повідомляють у Чернігівській ОВА.
За офіційною інформацією Чернігівської ОВА, з 24 лютого 2022 року внаслідок військової агресії Росії в Чернігівській області загинули 684 цивільних. Ще 1349 зазнали поранень.
Життя триває
Чернігівський пологовий будинок працював увесь час, доки росіяни тримали в блокаді місто. Щоправда породіллям, лікарям та медсестрам довелося переміститися в укриття. Там і приймали пологи, і оперували. Під час облоги в підвалах пологового будинку народилося 137 малюків.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум
